Розташування

Історія краю

Історія Закарпаття є складовою частиною історії України, але має цілий ряд особливостей, які позначилися на економічному, політичному та етнічному розвитку краю.

Займаючи важливе географічне положення на південних схилах Українських Карпат, Закарпаття, що в різні часи мало назву "Угорська Русь", "Карпатська Русь", "Руська Крайна", "Подкарпатська Русь", "Карпатська Україна", "Закарпатська Україна", а з 1946 року – Закарпатська область у складі УРСР. З давніх часів було своєрідним містком зв'язків між Сходом і Заходом.

Минуле Закарпаття нерозривно пов'язане зі східними слов’янами. Археологічні джерела засвідчують, що вже в стародавні часи його населення мало високу матеріальну і духовну культуру, генетично спільну з культурою племен Придніпров'я, Подністров'я, Лісостепу, Волині і Прикарпаття, де в І тисячолітті н.е. відбувався інтенсивний процес формування східного слов'янства.

Важливою подією в історії Закарпаття було входження його в IX-XI століттях до активної сфери впливу потужної східнослов'янської держави – Київської Русі, яка на той час мала високу матеріальну і духовну культуру.

Відірване з кінця X століття від основного кореня – східного слов'янства, Закарпаття до середини XX століття входило до складу Угорського королівства, Австрійської Габсбурзької монархії, Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки, Гортистської Угорщини, але, зберігаючи етноніми "русь", "русини", ніколи не втрачало своєї слов’янської сутності та економічних і культурних зв'язків з народами по той бік Карпат.

Після розгрому Австро-Угорщини в роки першої світової війни (1914-1918) на основі рішень Паризької мирної конференції, Сенжерменського мирного договору в 1919 році і Тріанонського договору в 1920 році Закарпаття одержало статус автономії у складі Чехословацької Республіки.

Весною 1939 року, коли Гітлер розчленував Чехословаччину в результаті проведення двох арбітражів у Відні, всі південні райони Закарпаття, де проживала більшість угорського населення були віддані Угорщині (1,523 км2 з населенням 173 233 чоловік).

На початку 1939 року на території краю виникло нове державне утворення – Карпатська Україна, Сойм якої обрав першим її президентом о. Августина Волошина. Та 15 березня 1939 року війська Гортистської Угорщини окупували територію всього краю і припинили існування цього державного утворення.

Після визволення краю Червоною Армією в жовтні 1944 року в Закарпатті була проголошена самостійна держава – Закарпатська Україна зі своїм урядом – Народною Радою. Це державне утворення існувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз'єднання із УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З’їздом народних комітетів Закарпатської України “Маніфесту про возз’єднання з Радянською Україною”.

Закарпатська область – це своєрідне "вікно України в Європу". Край, що знаходиться на важливому географічному перехресті кордонів. Але збіглися і переплелися тісні родинні зв'язки між краянами і жителями прикордонних областей сусідніх держав. Не випадково пріоритетним напрямом є прикордонне співробітництво.

Такого національного розмаїття, як у Закарпатті, немає в жодній області України. Упродовж віків у мирі і злагоді тут живуть українці (78,4%), угорці (12,5%), росіяни (4,0%), румуни (2,4%), цигани (1,0), словаки (0,6%), німці (0,3 %), євреї (0,2%) – всього представники більш як 70 національностей, різних релігійних конфесій.

Закарпаття сьогодні – це не лише область, яка має певний економічний, унікальний природно-ресурсний потенціал, а й край, який дав Україні чимало відомих учених, талановитих художників, письменників, майстрів сцени, знаних фахівців із найрізноманітніших галузей народного господарства. Та найбільше наше багатство – це сформована у людей упродовж віків висока культура міжнаціональних взаємин, толерантність, працелюбність, виваженість, витримка.

Територія краю була заселена з давніх часів. Так, перші поселення людей археологи відносять до періоду раннього палеоліту. Відомі і найдавніші пам'ятники культури – карпатські кургани, що відносяться до культури предків слов'янських племен – білих хорватів. Закарпатська область має досить непросте минуле: безліч разів вона входила то до складу Київської Русі (у XI – XIII в.в.), то була в складі Угорщини, Австро-Угорщини (аж до XX в.). Високогірні райони Карпат дотепер несуть самобутність гуцульських поселень, їхню культуру і звичаї. Народний промисел закарпатців зберіг крізь століття своєрідність своєї культури й етносу.

Багата історико-культурна спадщина краю, що нерозривно зв'язана з карпатськими замками. Такої кількості цих уламків середньовіччя не зустрінеш більше ніде. Їхні таємниці і легенди нерозривно вплелися в історію краю. Ужгородський, Мукачівський, Невицький замки – це лише частка тієї історії, втіленої в колись грізній замковій архітектурі. З багатою культурною спадщиною краю можна ознайомиться відвідавши краєзнавчі музеї області: Закарпатський краєзнавчий музей, музей архітектури і побуту в місті Ужгороді (на території Ужгородського замку); Мукачівський історичний музей – що знаходиться в середньовічному замку “Паланок”.

Цікаво знати, що:

У 1558 р. — посли російського царя Iвана IV Грозного, повертаючись iз Константинополя, зупинилися в Угольському монастирi, де жило тодi 330 монахiв. Тут вони вперше спробували мінеральну воду із трьох різних джерел: одне було з квасною водою, друге з грушевою, третє - сильно солоне.

У XVII ст. на Марамарощині вiдбувалися так званi "дiвочi ярмарки". Сюди сходилися люди з метою знайомства i одруження.

У XVII ст. із Закарпаття вивозили сiль, хутро, вина, вироби з дерева. Привозили у наш край коштовностi, килими (Балкани, Туреччина), тканини, кришталь, фарфор (Чехiя, Нiмеччина, Iталiя), металевi вироби (Голландiя, Польща, Україна, Росiя).

У 1631 р. було заборонено вирубувати лiси бiля Горян, Невицького, Кам'яницi, Коритнян. А у Марамарошi обмежили вирубку смереки для плотiв, якi перевозили сiль.

У 1770 р. відбулася офіційна поява картоплi на Закарпаттi. Було видiлено великі площi під картоплю та шовковицю.

У ХIХ ст. відбувся подiл закарпатського регіону на 18 районiв: В. Березний, Перечин, Середнє, Ужгород, Королево, Тересва, Тячiв, Волове, Довге, Хуст, Свалява, Латоричанський (Росвигово), Мезекосинський (Косино), Тисагатський (Берегово), Верховинський (Iршава), Великосевлюшський (Севлюш), Тисодолинянський (Рахiв), Нижньоверецький (Нижнi Ворота).

В 1774 р. у Вiденській духовній семінарії "Барбареум" видiлено 20 мiсць для закарпатцiв.

У ХIХ ст. на Закарпаттi було 21 мiсто i мiстечко: Берегово, Буштино, Великий Березний, Великий Бичкiв, Виноградiв, Вишково, Королево, Мукачево, Перечин, Рахiв, Свалява, Солотвино, Середнє, Тересва, Тячiв, Ужгород, Хуст, Чоп, Ясiня, Довге Поле, Сигет.

У 1775 р. центр Мукачiвської греко-католицької єпархiї перенесено до Ужгорода.

У ХIХ ст. проходили щорiчнi ярмарки: Мукачево (18 днiв), Ужгород (16), Берегово (12), Хуст (10), Виноградiв (7), Середнє (6), Березний, Довге, Бiлки, Свалява, Волове, Н. Ворота. У торгiвлi було зайнято 6,5 тис. чоловiк.

У 1799 р. вийшла перша книга Iоаникiя Базиловича "Короткий нарис фундацiї Федора Корятовича". А в 1843 р. завершено рукопис Михайла Лучкая "Iсторiя карпатських русинiв", у 1847 р. опубліковано перший в iсторiї краю буквар "Книжиця читальная для начинающих" Олександра Духновича.

У 1846 р. пройшов перепис населення в Австрiйськiй iмперiї. У 4 комiтатах Закарпаття проживало 468.838 чоловiк. Русини-українці - 235.266, угорцi - 119.816, словаки - 13.857, румуни - 64.917, нiмцi - 10.351, євреї - 24.589, греки - 42.

На Закарпатті зберігається багато цінних і древніх книг та рукописів: Королiвське Євангелiє (1401 р.), Мукачiвський псалтир (XIV ст.), Остромирово Євангелiє (XIV ст.), Московське Євангелiє (XVI ст.), Бiблiя русская (XV ст.) Франциска Скорини, Острозька Бiблiя (1581 р.) Iвана Федорова, Iнструкцiя для послiв Богдана Хмельницького, "Лексiкон славеноросскiй и имен толкованiе" (1627 р., Памва Беринда), "Румунське Євангелiє", "Мир с Богом человiку" (1661 р., Iнокентiй Гiзель), "Российская граматика" (1755 р., Михайло Ломоносов), "Короткий нарис фундацiї Федора Корятовича" (Iоаникiй Базилович), Учительськi Євангелiя: Няговське, Скотарське (XVI ст.), Iзське, Данилiвське (XVII ст.), Сокирницький збiрник (XVII ст.), Углянський збiрник "Ключ" (XVII ст.), Поляно-Кобилянська трiодь (1561 р.), Александрiї (XVII ст.): Ужгородська, Пiстрялiвська, Тишiвська.

Джерело: www.Do-Karpat.com

Інші теми розділу "Розташування":

Наша база. Як доїхати
Коротко про Закарпаття
Природні умови, клімат  та лікувальні фактори
Карта